ІСТОРІЯ

Ільницької

загальноосвітньої школи

    І-ІІ ступенів

                                                                                Йде дорога до Ільниці,

                                                                           А проводить у рай.

                                                                           Починається з Ільниці

                                                                           Зачарований край.

                                                                                              В.Кузан

         Ільниця. Розташована вона в мальовничій долині річки Синявки, біля підніжжя гори Бужори за 4 км від м.Іршави.  Ільничани кажуть: «Хто в Зачарованій долині не був, той і світла не видав».

         Ця приказка правдиво відображає красу чарівного куточка нашого краю. Зачарована долина має чимало угідь. Тут розміщено унікальні пам’ятки  природи – кам’яні витвори-брили. Тут  багаті надра, залізна руда,  природні фарби, боксити, будівельний камінь, туфи, буре вугілля. А ще на шляху до Смерекового каменя є лікувальні глини синього, жовтого кольору – кислі на смак, на місці яких колись були оздоровчі купелі.

         Тут – мальовнича природа з багатим рослинним і тваринним світом.

         А розпочинається історія нашого села та його околиць з поселення доби неоліту (ІУ тисячоліття до н.е.), бронзової доби (ІІ тисячоліття до н.е.).

         Вперше Ільниця згадується в історії держави 1450 року. На той час селом володів  шляхтич Кінфалуші. В 1458 році Ільниця стає власністю роду Довгаїв. Серед власників Ільниці згадуються Ілошваї, Відкої, Петери, Шоломи.

         З часу свого виникнення Ільниця була українським селом.

         В 1799 році при місцевій церкві була створена школа  з українською мовою навчання, її відвідувало 63 учні

         ХІХ ст. Справа освіти ,трудівників погіршилась, бо угорська держава, проводячи колоніальну політику, не відпускала коштів на освіту, а сільські общини та придавлене феодальним гнітом і великими податками населення, не могло утримувати школи.

         Ільниця була дуже занедбана, лише в 1876 році було створено початкову школу з українською мовою навчання, де працював один учитель, крім того,  дітей навчав дяк у православній  парафіяльній школі ( Із 719 дітей шкільного віку школи відвідували всього 234. В 1900 р. тільки 677 чоловік, із 3.600, уміли читати й писати своє прізвище.

         Як згадувала старожилка села Ковбаско Ганна, 1904 року народження, у 1911 році вона пішла у перший клас, але потім залишила, бо не було чим платити за навчання. Школа була біля церкви, у долині, де тепер живе Зихор Ю. у Ровени. Це була церковно-приходська школа. Ходили в школу діти більш заможних селян. Уроки вів церковний священник або дяк.  Класи були невеликі, посередині був розташований довгий дерев’яний стіл, а кругом – лавки. Писали учні гріфликом на дерев’яній дошці. Дівчата ходили в школу в довганях, взувалися в  дерев’янки, хлопці – у домоткані  сорочки і штани(шаровари). Взимку з дому носили дрова, щоб було чим топити в печі. Коли учні не слухалися,  то дяк їх наказував різками.

         За архівними даними у 1912-1913 роках  управителем школи «директором» Ільниця – Новоселиця народної школи був В.В.Горват. У школі  були 1-4 класи, де навчалося 126 дітей. У  ІУ- УІ  класах навчалося 60 дітей.

         Із 1913-1919 – школа працювала, наповнюваність класів була великою . Управитель школи не змінювався.

         Починаючи із 1919- 1939 р. ( чехословацький період) була утворена державна народна школа в Ільниці-Новоселиці. Управителем школи був Іван Добра , потім Горват В.В.,працювали вчителі: М.Коссей.,Елізабет Токач, Марія Горват, Олексій  Староста, Дьордь Емберг, Гаврило Туранчич, Елізавета Туранчич, Марія Туранчич.У класи було набрано 110 дітей.

         1923 – 1924 р. продовжувала існувати державна  народна школа. Управителем залишився В.В.Горват, класові вчителі І.Коссей, Г.Туранчич, Элизабета Токач, Марія Горват, Олексій Староста. Дьордь Эмберг.

         Приміщення знаходилося у Новоселиці (сьогодні по вулиці Миру). Будинок зберігся до наших днів, але реконструйований новими господарями.

         При школі було житло для вчителів, 4 класи, навчання проводилося  у дві зміни, паралельно  з народною школою діяла церковно-приходська школа, де уроки релігії проводив отець Євгеній.

         Починаючи з 1912 по липень 1941 року управителем (директором) Державної народної школи був В.Горват. У цей період багато разів змінювалися печатки.(в залежності від того хто правив)

         У 1941 році, як згадує старожил, Іван Іванович Чепа, школа була в Новоселиці. Директором школи був Туранчіч Габор. У школі в той час працювали учителі: Крітські Ольга, Колоші Йолана, Лопуцька Габрієла, Сільваш, Сенеш. Кожен учень мав із собою мати грифель і дошку, щоб писати. Діти щодня носили до школи 4-5 дров, щоб було чим грітися. Було по 7 уроків. Протягом робочого дня була одна велика перерва, між  уроками – 40 хв., на якій  давали парене молоко з  цукром. Перерв між уроками більше не було. Учителі ішли на уроки, змінюючи одне одного. На Синявку ходили на урок фізкультури.

         Приміщення знаходилося у Новоселиці (сьогодні по вулиці Миру). Будинок зберігся до наших днів, але реконструйований новими господарями.

         При школі було житло для вчителів, 4 класи, навчання проводилося  у дві зміни, паралельно  з народною школою діяла церковно-приходська школа, де уроки релігії проводив отець Євгеній.

         1942 – 1951р. – директор школи  Гаврило Туранчич.

         1951 – 1953 р. – директор школи Урста Дмитро Дмитрович.

         1953 – 1956 р. – директор школи Цогла Адальберт Дмитрович.

         1956 – 1960 р – директор школи Сочка Іван Васильович.

         1960 – 1963 р. – директор школи Сабов Василь Васильович.

         Серпень 1967 – 1985 р. – директор школи Сочка Іван Васильович.

         У школі було 15 класних приміщень: 1-4, 5-8 кл., працювало у школі 23 учителі, 3 техпрацівники, завгосп В.Вашкеба, навчалося 431 учень. Навчання проходило у дві зміни. Основна школа знаходилася у церковній фарі( по вулиці Першотравневій), 2 класи були на місці старої дерев’яної церкви, 2 класи - під горою у Мішканчука. Уроки вів А.І.Симканич.

         Із травня 1985 року на посаду  директора школи призначена  Велеган Олена Андріївна. Викладала українську мову та літературу, була кілька разів депутатом сільської ради, членом виконкому, активним громадським діячем. На той час у школі налічувалося  484 учні. Вони навчались у 10 класних приміщеннях у дві зміни, була майстерня для уроків трудового навчання.  Взимку класи обігрівалися кахельними  грубками. Учні харчувалися у шкільній їдальні.

         1991 – 1999 роках школу очолив Пецко В.В., викладав у школі історію та правознавство. За його керівництва в школі проведено  газове отоплення , добудовано коридор.

         1999 – 2002 р. – директором призначено Волошиновського І.Д. За його керівництва у школі реконструйовано  приміщення заготівельного пункту на спортивний зал, бібліотеку,  одно класне приміщення,  роздягальню. Почалась реконструкція магазину на класні приміщення.

          2002 - 2015 р. директором школи призначено Бондаренко Н.М. Викладає математику. У цей період на місці реконструйованого магазину відкривається школа із сімома класними  приміщеннями. Учні почали навчатися в одну зміну. В зв’язку з аварійним станом  в 2006 році  згідно постанови районної СЕС старий корпус школи визнано непридатним до експлуатації і закрито.

2015 року директором школи призначено Бандурович О.Ф. Викладає математику.

         На даний час навчання проводиться у двох корпусах у семи класних приміщеннях у дві зміни. Педагогічний колектив нараховує 24 учителів. У школі навчається 203 учнів