Вікові психологічні особливості дитини

Дошкільний вік

Характеристика дошкільного дитинства Дошкільне дитинство є періодом первісного складання особистості, розвитку особистісних механізмів поведінки. За А. Н. Леонтьєву, особистісне становлення в цьому віці пов'язано, насамперед, з розвитком супідрядності або ієрархії мотивів. Діяльність дитини, як правило, збуджується і спрямовується вже не відокремленими мотивами, які змінюються або вступають в конфлікт між собою, а певним соподчинением мотивів. Якщо зв'язок між мотивами і результатом дії зрозуміла дитині, то він ще до початку дії передбачає значення майбутнього продукту і емоційно налаштовується на процес його виготовлення. Примітно, що емоції можуть з'являтися до виконання дії у формі емоційного передбачення. Відділення дитини від дорослого до кінця раннього віку призводить до нових відносин між ними і до нової ситуації розвитку дитини. Спілкування з дорослим набуває внеситуативное характер і здійснюється у двох різних формах - внеситуативно-пізнавальної і внеситуативно-особистісної. У свідомості дитини з'являється образ ідеального дорослого, який стає прикладом для його поведінки і опосередковує його дії. Протиріччя соціальної ситуації дитини-дошкільника якраз і полягає в розриві між його прагненням «бути, як дорослий» і неможливістю це прагнення реалізувати на ділі. Єдиною діяльністю, яка дозволяє вирішити це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Спілкування дошкільників з однолітками У дошкільному віці в житті дитини все більше місце починають займати інші діти. Приблизно до 4 років одноліток є більш віддається перевага партнером по спілкуванню, ніж дорослий. Спілкування з дорослим відрізняє ряд специфічних особливостей, серед яких: • багатство і різноманітність комунікативних дій; • надзвичайна емоційна насиченість; • нестандартність та нерегламентованість; • переважання ініціативних дій над відповідними; • невелика чутливість до впливів однолітка. Розвиток спілкування з однолітками в дошкільному віці проходить ряд етапів. На першому етапі (2-4 роки) одноліток є партнером по емоційно-практичному взаємодії, «невидимим дзеркалом», в якому дитина бачить, в основному, себе. На другому етапі (4-6 років) виникає потреба в ситуативно-діловому співробітництві з однолітком; змістом спілкування стає спільна ігрова діяльність; паралельно виникає потреба у визнанні та повазі однолітка. На третьому етапі (6-7 років) спілкування з однолітками набуває рис Внеситуативно; складаються стійкі виборчі переваги. До 6 років дитина починає сприймати і себе та іншого як цілісну особистість, несвідомих до окремим якостям, завдяки чому стає можливим особистісне ставлення до однолітка. Криза шести років Кінець дошкільного віку знаменується кризою. До цього часу відбуваються різкі зміни на фізичному рівні: швидке зростання в довжину, зміна пропорцій тіла, ломка координації рухів, поява перших постійних зубів. Однак головні зміни полягають не в зміні зовнішнього вигляду дитини, а в зміні його поведінки. Зовнішніми проявами цієї кризи є манерничанье, кривляння, демонстративні форми поведінки. Дитина стає важковиховуваних, перестає слідувати звичним нормам поведінки. За цими симптомами, стоїть втрата безпосередності. Вигадливе, штучне, натягнуте поведінку 6-7-річної дитини, яка впадає в очі і здається дуже дивним, якраз і є одним з найбільш очевидних проявів втрати безпосередності. Механізм цього явища полягає в тому, що між переживанням і вчинком «вклинюється» інтелектуальний момент - дитина хоче щось показати своєю поведінкою, придумує новий образ, хоче зобразити те, чого немає насправді.

Молодші школярі

Характеристика молодшого школяра Від 7 до 10 років у дитини починається нова діяльність - навчальна. Саме той факт, що він стає учнем, людиною учням, накладає абсолютно новий відбиток на його психологічний вигляд і поведінку. Дитина не просто опановує певним колом знань. Він вчиться вчитися. Під впливом нової, навчальної діяльності змінюється характер мислення дитини, його увагу і пам'ять. Тепер його положення в суспільстві - становище людини, який зайнятий важливою і оцінюваної суспільством роботою. Це тягне за собою зміни у відносинах з іншими людьми, в оцінюванні себе та інших. Дитина освоює нові правила поведінки, які є суспільно спрямованими за своїм змістом. Виконуючи правила, учень висловлює своє ставлення до класу, вчителю. Не випадково першокласники, особливо в перші дні і тижні перебування в школі, надзвичайно старанні у виконанні цих правил. У школі дитина вперше зустрічається з новим для себе способом взаємодії з дорослою людиною .. Учитель є не тимчасовим "заступником батьків", а представником суспільства, які мають певний статус, і дитині доводиться освоювати систему ділових відносин. Зі вступом до школи з'являється необхідність осягати не тільки призначення предметів і явищ, але і їх суть. Від власного уявлення про об'єкт він переходить до наукового поданням про нього. Особливості спілкування з однолітками і дорослими Коли дитина починає вчитися, його спілкування стає більш цілеспрямованим, оскільки з'являється постійне і активний вплив вчителя, з одного боку, і однокласників - з іншого. Ставлення дитини до товаришів дуже часто визначається ставленням до них дорослих, в першу чергу - вчителі. Оцінка вчителя приймається учнями як головна характеристика особистісних якостей однокласника. Особливо значима особистість учителя для налагодження міжособистісних відносин першокласників, так як діти ще погано знають один одного, не вміють визначити можливості, достоїнства і недоліки як свої власні, так і своїх товаришів. Міжособистісні відносини будуються на емоційній основі, хлопчики і дівчатка уявляють, як правило, дві незалежні підструктури. До кінця початкового навчання безпосередні емоційні зв'язки і взаємини починають підкріплюватися моральною оцінкою кожного з хлопців, глибше усвідомлюються ті чи інші якості особистості. Спілкування молодшого школяра з оточуючими людьми поза школою також має свої особливості, зумовлені його новою соціальною роллю. Він прагне чітко позначати свої права і обов'язки і очікує довіри старших до своїх нових вмінням.

ПІДЛІТОК

Характеристика підліткового віку Тема підліткового віку у віковій психології займає особливе місце. Важливість її визначається, по-перше, великим практичним значенням (з десяти класів середньої школи принаймні в п'яти вчаться підлітки); по-друге, саме в цьому віці найбільш чітко проявляється проблема співвідношення біологічного і соціального в людині; по-третє, підліток очевидно ілюструє багатогранність і складність самого поняття «вік». Коли дитина стає підлітком, підліток - юнаків, юнак - дорослим? На «полюсах» питання більш-менш ясний: ніхто не назве 12-річного юнаків, а 20-річного - підлітком. Але стосовно до 14-18-річним вживаються обидва ці терміни, і це не випадково. Грані переходу від дитинства до зрілості досить умовні. Вікові категорії завжди позначають не тільки і не стільки вік і рівень біологічного розвитку, скільки суспільне становище, соціальний статус людини. У наш час підлітковим періодом вважається вік від І до 15-16 років. Перехідний вік включає в себе два ряди процесів: • натуральний - процеси біологічного дозрівання організму, включаючи статеве дозрівання; • соціальний - процеси спілкування, виховання, соціалізації в широкому сенсі слова. Процеси ці завжди взаємопов'язані, але не синхронні: • різні темпи фізичного і психічного розвитку в різних дітей (один хлопчик в 14-15 років виглядає дорослим, інший - дитиною); • існують внутрішні диспропорції у дозріванні окремих біологічних систем і психіки; • соціальне змужніння за часом не тотожний фізичному (фізичне дозрівання відбувається значно швидше, ніж соціальне - завершення освіти, придбання професії, економічна самостійність, громадянське самовизначення і т. Д.). Підлітковий вік є перехідним, насамперед, в біологічному сенсі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Підлітки - все ще школярі і знаходяться на утриманні батьків і держави. Їх основна діяльність - навчання. До біологічних факторів відносять статеве дозрівання, а також бурхливий розвиток і перебудову всіх органів, тканин і систем організму. Не слід пояснювати особливості поведінки дітей у цьому віці лише виходячи із змін, що відбуваються в організмі підлітка. Статеве дозрівання як найголовніший біологічний фактор впливає на поведінку не прямо, а опосередковано. Основний психологічний «механізм» різкої зміни поведінки у підлітковому віці схематично можна представити таким чином. Початок статевого дозрівання, пов'язане з появою нових гормонів у крові та їх впливом на центральну нервову систему, а також з бурхливим фізичним розвитком, підвищує активність, фізичні і психічні можливості дітей і створює сприятливі умови для появи у них відчуття дорослості і самостійності. Криза підліткового віку Підлітковий криза завжди особливо цікавив учених. Криза цей характеризується перепадами настрою без достатніх причин, підвищеною чутливістю до оцінки сторонніми зовнішності, здібностей, умінь. При цьому зовні підлітки виглядають самовпевненими, безапеляційними в судженнях. Сентиментальність деколи уживається з черствістю, а хвороблива соромливість - з розбещеністю, показною незалежністю, неприйняттям авторитетів і загальноприйнятих правил, обожнюванням випадкових кумирів. Теоретична розробка цієї проблеми почалася на рубежі XX століття. У цей час панувало уявлення про те, що джерелом кризи і специфічних особливостей підлітка є біологічні моменти, генетично визначені зміни. Поява нових психологічних особливостей розглядалося як явище неминуче і універсальне, тобто властиве всім підліткам. З цього випливав висновок: труднощі треба перетерпіти, втручання з метою щось змінити недоцільно і марно. Однак поступово в науці накопичувалися факти, що свідчать про те, що особливості підліткового періоду визначаються конкретними соціальними обставинами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих. Особливо бурхливо у підлітка протікає перехідний період, якщо в дитинстві він засвоював те, що йому не знадобиться як дорослому, і не вчиться необхідному для майбутнього. У цьому випадку він виявляється не підготовленим до майбутнього по досягненні «формальної» зрілості. Німецький психолог К. Левін констатував, що в сучасному суспільстві існують дві самостійні групи - дорослих і дітей. Кожна володіє привілеями, яких не має інша. Специфіка становища підлітка полягає в тому, що він знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче належати до групи дітей і прагне перейти в групу дорослих, але вони його ще не приймають. У цьому положенні неприкаяності К. Левін бачив джерело специфічних особливостей підлітка. Він вважав, що чим більше розрив між двома групами і, відповідно, чим довше період неприкаяності підлітка, тим з великими труднощами протікає підлітковий період. Л. С. Виготський вважав, що криза перехідного віку пов'язаний з двома факторами: виникненням новоутворення у свідомості підлітка і перебудовою відносин між дитиною і середовищем: ця перебудова і складає головний зміст кризи. На думку Л. І. Божович, підлітковий криза пов'язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якого є поява у підлітків здатності і потреби пізнати самого себе як особистість, що володіє тільки їй властивими якостями. Це породжує у підлітка прагнення до самоствердження, самовираження та самовихованню. Багато авторів пов'язують поняття кризового розвитку з проблемою «акцентуацій характеру». У підлітковому віці формується більшість характерологічних типів, їх риси ще не згладжені і не компенсовані подальшим життєвим досвідом, як це нерідко буває у дорослих. Саме в підлітковому віці різні типологічні варіанти норми виступають найбільш яскраво як «акцентуації характеру». У підлітка від типу акцентуації характеру залежить багато чого: саме проходження пубертатного кризи, прояв гострих афективних реакцій, неврозів, загальний фон поведінки. А. Е. Личко виділяє такі типи акцентуацій підлітків: гіпертімний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенический, епілептоідний, істероїдний, нестійкий, конформний. Знання акцентуацій характеру необхідно для налагодження відносин з підлітком в сім'ї, класі, позашкільних групах.

СТАРШОКЛАСНИК

Характеристика раннього юнацького віку Вік ранньої юності - 15-17 років - не завжди визнавався особливим етапом розвитку особистості. Не випадково деякі вчені вважають юність досить пізнім придбанням людства. З розвитком суспільства, виробництва, культури зростає роль юнацького віку, бо ускладнюється соціальне життя, ростуть терміни освіти, збільшується вік, коли людей допускають до участі в активного громадського життя. Однак було б помилково розглядати юність тільки як період підготовки до дорослого життя. Кожен вік важливий сам по собі, незалежно від зв'язку з подальшими віковими періодами. При використанні поняття «ранній юнацький вік» треба розрізняти: • хронологічний вік - прожите людиною число років; • фізіологічний вік - ступінь фізичного розвитку людини; • психологічний вік - ступінь особистісного розвитку; • соціальний вік - ступінь громадянської зрілості. Ці віки можуть не збігатися у одного і того ж особи: існує закон нерівномірності дозрівання і розвитку. Ця нерівномірність є одночасно внутриличностной (гетерохронность розвитку одного і того ж індивіда) і міжособистісної (хронологічні однолітки можуть фактично знаходитися на різних стадіях свого індивідуального розвитку). Тому при зустрічі зі старшокласником часто виникає питання: з ким ми фактично маємо справу - з підлітком, юнаком або вже дорослою людиною? Як правило - вирішується стосовно якоїсь конкретної сфері діяльності. Крім гетерохронности і нерівномірності розвитку, потрібно враховувати й існування принципово різних типів розвитку: • бурхливий і кризовий, що характеризується серйозними поведінковими та емоційними труднощами, конфліктом; • спокійний і плавний, але до деякої міри пасивний.

0